English French German Italian Polish Russian Spanish Ukrainian
С.С. Гогоцький: гносеологічне підгрунтя логічних пошуків PDF e-mail

Н. Мозгова
     Розбудова кожної держави ґрунтується на розвиткові її духовності, проявом якої виступає ставлення до вітчизняної історії. Осягнення народом власної історії та власного духовного зростання є нагальною передумовою його національної самоідентифікації. Важливу роль у даному процесі покликане відіграти вивчення та визначення місця в духовному житті України київської академічної філософії XIX ст., яскравим представником якої, поряд із І. М. Скворцовим, В. М. Карповим, П. С Авсенєвим, Й. Г. Міхневичем, 0. М. Новицьким, П. Д. Юркевичем, П. І. Ліницьким, П. П. Кудрявцевим, був викладач Київської духовної академії та університету св. Володимира, подолянин Сильвестр Сильвестрович Гогоцький (1813—1889).
     Сучасний стан опрацьованості філософського доробку С. С. Гогоцького — автора першої в Російській імперії філософської енциклопедії — «Філософського лексикону» — створює необхідні передумови для систематичного відтворення та об'єктивної оцінки його філософських поглядів, які досі ще залишаються маловивченими. Певний виняток становить лише історико-філософська спадщина мислителя, яка стала об'єктом дисертаційного дослідження І. Д. Фицика1. Висвітленню соціально-філософських поглядів представників філософії теїзму в Україні XIX ст., у тому числі і С. С. Гогоцького, присвячене також дисертаційне дослідження В. В. Федулової'2. Слід також згадати деякі монографії, де автори побіжно торкаються творчого спадку С. С. Гогоцького3, а також публікації, що з'явилися останніми роками в енциклопедичних4 і періодичних виданнях5 та в новітніх підручниках з історії української філософії6.
     Але якщо історико-філософські та соціально-політичні погляди С. С. Гогоцького вже стали об'єктом ретельного вивчення сучасних дослідників української філософії XIX ст., то цього не можна сказати щодо його логіко-гносеологічних та психологічних уподобань. Саме аналізу останніх і буде присвячена наша наукова розвідка.
     Перш за все слід підкреслити, що критичний аналіз логіко-гносеологічних і психологічних поглядів С. С. Гогоцького пов'язаний з цілою низкою труднощів, оскільки більшість опублікованих праць мислителя, у тому числі і «Лексикон», готувались Гогоцьким насамперед для студентської аудиторії, а тому віднайти в них його власну позицію філософа є досить нелегкою справою. З цієї причини ми пішли дещо іншим шляхом: почали відшукувати й вивчати насамперед ті праці мислителя, в яких він обов'язково висвітлював свою власну точку зору з приводу тієї чи іншої філософської проблеми. Ця позиція автора, без сумніву, обов'язково мала відображатися у таких різновидах наукових публікацій, як рецензії та відзиви на праці колег-філософів. І ми не помилилися. Більше того, в Державній історичній бібліотеці м. Києва нам пощастило натрапити на власний екземпляр книги самого С. С. Гогоцького з його особистим написом на обкладинці та з примітками й доповненнями на полях цього примірника.
Йдеться про відзив С. С. Гогоцького на докторську дисертацію М. М. Троїцького «Німецька психологія у нинішньому столітті» (1867 р.)7. Друге видання цієї праці С. С. Гогоцького, значно доповнене і розширене, вийшло у Києві 1877 p., причому доповнене воно було тими ж примітками, які ми віднайшли в рукописному варіанті у вищезгаданому власному екземплярі С. С. Гогоцького.
     Перш ніж ми звернемось безпосередньо до самого тексту праці мислителя, ознайомимося спочатку з постаттю М. М. Троїцького.
     Матвій Михайлович Троїцький (1835— 1899), випускник Київської духовної академії, магістр її XVIII курсу (1853—1857), після закінчення Академії був залишений спочатку викладачем філософських наук і грецької мови, а в 1859—1861 pp., після здобуття ним ступеня магістра богослов'я, був бакалавром філософії в КДА. Несподівано у 1861 р. Троїцький залишає викладацьку роботу в КДА і від'їздить до Петербурга, де працює в Департаменті державного майна. У 1862 р. він був відряджений Міністерством народної освіти до Німеччини для підготовки до професорського звання з філософії (разом із М. І. Владиславлевим та С І. Автократовим). Протягом двох років він слухав у різних університетах Німеччини курси з філософії Куна Фішера, Лотце, Тейхмюллера, Фехнера та ін. Після повернення з-за кордону в 1864 р. Троїцький був професором філософії у Казанському університеті, а протягом наступних 8 років — професором у Варшавському університеті. З 1875 по 1886 pp. — професор Московського університету, де він викладав психологію, логіку, філософію права та історію філософії. До кінця життя, вже не займаючись викладацькою діяльністю, він залишався деканом історико-філологічного факультету цього університету.
Цікавим є й той факт, що разом із Г. П. Струве у 60-х pp. XIX ст. М. М. Троїцький відновлював викладання світської філософії після розгрому її у 1850 р. в університетах Росії. Не менш цікавим є й те, що вищезгадана докторська дисертація М. М. Троїцького «Німецька психологія в нинішньому столітті» (1867 р.) була піддана гострій критиці П. Д. Юркевичем за намір поєднати ідеї емпіризму з богословською традицією, і саме це було причиною того, що Троїцький був змушений захищати її не в Москві, а в Петербурзі.
     Таким чином, ми можемо відзначити досить дивовижне перетворення колишнього магістра богослов'я, який захищав магістерську роботу за темою «Міркування отців і вчителів церкви перших століть християнської Церкви про ставлення грецької освіти до християнської» (1858 р.) на непохитного захисника чистого емпіризму й позитивізму. У середовищі російської та української інтелігенції другої половини XIX ст. це досить рідкісне явище, і радше є винятком із правил, оскільки приклади душевних криз і життєвих драм С. М. Булгакова, М. О. Бердяєва, П. 0. Флоренського, Г. В. Флоровського та ін. були певним чином традицією входження вітчизняного інтелігента до світу метафізики та релігії.
     В історії російської філософії і психології М. Троїцькому належить також вирішальна роль ініціатора і засновника при Московському університеті першого в Росії наукового товариства філософського характеру — Московського психологічного товариства (1884 p.), а пізніше при товаристві почав виходити часопис «Питання філософії і психології 889 p.).
В. Івановський (1867—1939) — профеcop психології і філософії, секретар Московського психологічного товариства і секретар часопису «Питання філософії і психології» -у 1899 р. писав, що «Троїцький був першим і досі найбільш значним представником англійської емпіричної філософії в Росії. Він першим познайомив російське суспільство з англійською і шотландською філософією. До цього часу російська філософська думка розвивалась майже виключно на грунті німецької і почасти французької філософії»8.
     Цю ж думку підкреслює у згадуваному відзиві і С. С. Гогоцький, вказуючи та те, що «...автор серйозно приступив до свого дослідження і досить прискіпливо виклав історичний розвиток поглядів англійських мислителів щодо задач та методу психологічних досліджень, а власне переказ відрізняється вишуканою класичною правильністю і витонченістю»9. І далі Гогоцький зупиняється на аналізі структури роботи Троїцького, підкреслюючи, що «стрункої і твердої рельєфної логічної структури в творі автора ми не знаходимо. Весь твір розділений на дві головні частини: в першій зображуються успіхи психології з часів Бекона і Локка, а в другій — головні напрями німецької психології у нинішньому столітті»10.
     Щодо першої частини, то її головний недолік Гогоцький вбачав у тому, що «...ніде не видно самостійності думки, яка б із хронологічної послідовності різних доктрин, поглядів і суперечок створила б єдине цілісне поняття про індуктивний метод із самостійним критичним розглядом його значення в царині психології»11.
     Спід підкреслити, що М. М.Троїцький був прихильником психологічного асоціанізму, вважаючи, що психологія повинна стати індуктивною емпіричною наукою. При цьому він підкреслював значення експериментального методу як універсального не тільки по відношенню до психології, а й до інших наук.
Мислитель доводив ідею первинності психічного (у плані пізнання) над реальністю — за умови розуміння сутності їх обох. На це положення Гогоцький зауважує, що «не можна сплутувати внутрішню мету, яка належить розвитку нашого психічного життя, з будь-якою метафізичною метою світу; перша проявляється у нашій власній самосвідомості, а друга — не є доступною для нашого спостереження настільки, щоб за її допомогою можна було пояснити значення всіх явищ»12.
     Центральне місце у філософії М. М. Троїцького посідала теорія пізнання, оскільки він, наслідуючи приклад представників англійського емпіризму, не виділяв теорії пізнання з психології і почасти з логіки. В вченні про мислення філософ виділяв три напрямки — історичний, який відтворює індивідуальне; логічний, що має своїм предметом загальне; і трансцендентний, вихідними положеннями якого є умоглядні ідеї. Після зменшення інтересу до проблем позитивізму Троїцький розробляв методологічні принципи психологізму в логіці, трактуючи судження та умовивід як своєрідний синтез уявлень.
      Абсолютно протилежною була світоглядна позиція С. С. Гогоцького щодо місця теорії пізнання в системі філософських наук. «Філософія, — пише мислитель у статті «Філософія» у своїй праці «Філософський Лексикон», — ніколи б не вичерпала свого завдання, якби зупинилась тільки на аналізі мислення і основ пізнання дійсності. Вона б залишила без уваги дуже важливе питання про якість, зміст і характер як зовнішнього світу й суб'єкта мислення, так і їх взаємовідносин, а також те вище начало, на основі якого й можна отримати повний зміст їх взаємовідносин. Ці питання є найбільш важливими й центральними»13. І далі Гогоцький продовжує: «З розгляду першого питання виникає моральна філософія; з розгляду другого — онтологія і космологія, а з третього — так зване природне богослов'я чи теодицея. До цих окремих наук філософії необхідно ще додати і психологію як дослідження явищ душевного життя людини, яке слугує... вступом до філософії»14.
     Що ж до другої частини відзиву С. С. Гогоцького, то в ній мислитель вказує, що «з переходом до розгляду напрямів філософії і психології в XVII та XVIII ст. поза межами Англії, а також у Німеччині в XIX ст. — коли предмет дослідження значно розширюється за обсягом — автор більшою мірою обмежується чи надто невизначеним, чи абсолютно помилковим викладом як філософських засад, так і філософських учень, які розвинулися під впливом різних систем. Особливою убогістю і лапідарністю відрізняються ті поняття в автора, які найбільше вплинули на психологію. Що ж до критичної оцінки психологічних і філософських систем, то вона майже повністю обмежується тільки найбільш загальними місцями, що не торкаються їхнього духу і характеру»15.
     Гогоцького найбільшою мірою дратує досить поверховий розгляд та зневажливе ставлення Троїцького до німецької філософії і психології у XIX ст., оскільки ці науки розвивались у лоні ідеалізму: «...Він (Троїцький — Н.М.) розповідає лише про зовнішню канву різних вчень, тільки побіжно торкаючись того, що здалеку нагадує вчення про метод, і не уявляє собі справжнього розгляду психологічних методів; тому весь цей розділ навряд чи має характер наукового дослідження, а радше нагадує фейлетонну статтю, наповнену абсолютно непотрібними жартами і до-тепами»16.
Гогоцький підкреслює, що Троїцький змішав погляди всіх німецьких мислителів і психологів XIX ст., і всім їм приписав вчення про сутності, есенції тощо, а значення в теорії пізнання умоглядного психологічного методу звів до  негативного  й непотрібного.
«Автор, — пише Гогоцький, — не знає іншої характеристики німецької філософії XIX ст., крім таких назв як схоластика, містика, буддизм, містична лихоманка, а її відмінною рисою є те, що вона займається сутностями, вродженими ідеями та іншими подібними фантазіями під впливом музи. Недолік її полягає не в схоластиці, ...її зміст є результатом самостійної діяльності й заглибленості думки; сутність її форми й методу полягають зовсім не в силогізації»17.
     Порівнюючи англійську філософію і психологію XVII—XVIII ст. і німецьку філософію і психологію XIX ст., Гогоцький вказує на їх діаметральну протилежність: «Англійська філософія займається дослідженням законів зовнішнього і морального світів, наскільки їх взагалі можливо визначити на основі дослідження явищ. Те ж саме робить і англійська психологія; вона досліджує тільки явища пси¬хічного життя, і так би мовити, досліджує тільки механічне поєднання, зростання та ускладнення душевних проявів, починаючи з відчуття; але вона не задається ні питаннями дослідження абстрактних властивостей душі, ні дослідженням внутрішнього зв'язку фізичного й морального як у світі, який нами спостерігається, так і в людській сутності.   Таким чином, німецька філософія XIX ст. абсолютно розходиться як із схоластикою, так і з англійською філософією XVII—XVII ст.»18.
     Таким чином, Гогоцький доходить висновку, що «в чому б не полягала однобічність напрямку будь-якої філософської або психологічної системи — за винятком хіба що абсолютної нісенітниці — вона не може бути абсолютним недоліком, як хвороба не є ще абсолютним запереченням життя і здоров'я. У своїх витоках вона передбачає недоліки, викликані помилками попереднього напрямку, але заповнюючи прогалини, вона проявляє себе як внутрішній потяг розвитку думки; і згодом, у свою чергу, втрачає свою силу від неминучої обмеженості, яка властива кожній філософській системі»19.
     Отже, ми можемо зробити висновок, що світоглядні уподобання С. С. Гогоцького і М. М. Троїцького ґрунтувались на діаметрально протилежних засадах щодо розуміння сутності гносеології та психології: Гогоцький був прихильником метафізичної психології і дедуктивного методу наукового пізнання, а Троїцький — емпіричної психології й індуктивного методу наукового пізнання.
     Таким чином, вивчення світоглядних уподобань С.С. Гогоцького, особливо його гносеологічних поглядів, стає більш ефективним завдяки компаративістському методу дослідження його творчого спадку.



ЛІТЕРАТУРА
  1. Фицик І. Д. С. С. Гогоцький як історик філософії: Автореферат дис. Канд.. філос. Наук. – К., 1996.
  2. Федулова В. В. Джерела та особливості формування філософсько-історичної думки в Україні в середині XIX ст. (філософія теїзму): Автореферат дис... канд. філос. наук. — К.,1999.
  3. Гайдадым Э. Л. Феникс или забытая статуя Галатеи? Философия истории русского неортодоксального теизма XIX — начала XX вв. — Донецк, 1990; Лук М.І. Етичні ідеї в філософії України другої половини XIX — початку XX ст. — К., 1993.
  4. Гогоцький С. С. // Огородник І. В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. — К., 1997. — С 50-54.
  5. Лисий І. Я., Фицик І. Д. З філософського життя Києва другої половини XIX сторіччя // Київські обрії: історико—філософські нариси. — К., 1997,— С.139—145; Ткачук М. Л. Гегелівські впливи у творчості О.Новицького і С Гогоцького // Спадщина Памфіла Юркевича: світовий і вітчизняний контекст. — К., 1995.— С.284—292.
  6. Історія філософії України. — К., 1994; Горський В. С Історія української філософії. — К., 1996; Огородник І .В., Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні. — К., 1999; Федів Ю. 0., Мозгова Н. Г. Історія української філософії. — К., 2001.
  7. Гогоцкий С. С. Несколько мыслей по поводу сочинения: Немецкая психология в текущем столетии, историческое и критическое исследование с предварительным очерком успехов Психологии со времен Бэкона и Локка. М. Троицкого, М., 1867. — К., 1867.
  8. Ивановский В. В. М. М. Троицкий // Вопросы философии и психологии. — 1899. — Кн. II (47). — С. VII.
  9. Гогоцкий С. С. Указ. соч. — С. 9.
  10. Там же. — С. 5.
  11. Там же. — С. 13.
  12. Там же.— С. 15—16.
  13. 1873.— Т. 4.-Вып. 2.-С. 83.
  14. Гогоцкий С. С. Философский Лексикон. — К.
  15. Там же. — С. 84.
  16. Гогоцкий С. С. Несколько мыслей... — С. 17.
  17. Там же. – С.25.
  18. Там же. – С. 44-45.
  19. Там же. – С. 45-46.
  20. Там же. – С. 74
     
 

Вхід



Хто на сайті

На даний момент 32 гостей на сайті

Відвідувачі

mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterToday34
mod_vvisit_counterYesterday43
mod_vvisit_counterThis week77
mod_vvisit_counterLast week308
mod_vvisit_counterThis month1153
mod_vvisit_counterLast month1312
mod_vvisit_counterAll650550

Online (20 minutes ago): 1
Your IP: 127.0.0.1
,
Yes
 

Використання матеріалів сайту можливе лише при згоді адміністрації порталу та активного посилання.
Всі права захищено!

Сайти, які підтримуються службою порталу


НПУ імені М.П.Драгоманова
Інститути
Фізико-математичний інститут :: Інститут філософської освіти :: Інститут фізичного виховання та спорту :: Інститут гуманітарно-технічної освіти :: Інститут інформатики :: Інститут іноземної філології :: Інститут історичної освіти :: Інститут корекційної педагогіки та психології :: Інститут мистецтв :: Інститут природничо-географічної освіти та екології :: Інститут педагогіки та психології :: Інститут перепідготовки та підвищення кваліфікації :: Інститут політології та права :: Інститут розвитку дитини :: Інститут соціології, психології та управління :: Інститут соціальної роботи та управління :: Інститут української філології
Факультети
Кримський гуманітарний факультет
Кафедри
Кафедра педагогчної творчості :: Кафедра педагогіки, теорія та історії педагогіки :: Кафедра методики викладання російської мови та світової літератури :: Кафедра етики та естетики :: Кафедра управління та євроінтеграції :: Кафедра філософії :: Кафедра інформатики
Персональні сайти
Андрущенко В.П. :: Бех В.П. :: Жалдак М.І. :: Борисенко В.Й. :: Франчук В.М. :: Франчук Н.П.
Інші сайти
Асоціація випускників :: Система управління електронними курсами НПУ :: Система управління електронними курсами інституту інформатики :: Система управління електронними курсами інституту інформатики (студенти) :: Простір гуманітарної комунікації :: Лабораторія археологічних досліджень :: Кабінет-музей М.П.Драгоманова :: Україна і становлення конституціоналізму в Європі :: Центр культури. НПУ